Київ: Наукова думка, 1983. — 180 с.
Важливе значення для пізнання духовної атмосфери, в якій розвивалося українське мистецтво, має вивчення еволюції естетичної думки на Україні в такі складні для становлення та розвитку культури українського народу часи, якими були XVII і XVIII ст. Зміст цього процесу полягав у поступовому відмиранні середньовічних естетичних понять, народженні нового світосприйняття з його реалістичними тенденціями. Істотне місце в практичному осмисленні естетичних філософських та етичних понять посідає емблематично-символічна образотворчість, яка є наочним виявом не лише естетичної свідомості, а й усього комплексу духовної культури епохи. Тут широко використовувалась міфологія, література та мистецтво античного світу, образи християнського середньовіччя, фольклорні мотиви. Автор приділив увагу збіркам живопису, що знаходились переважно в панських палацах, шляхетських садибах, гетьманських та архієрейських резиденціях. Окрему маловідому сторінку художнього життя розкривають малюнки художників-аматорів, розпорошені по різних актових документах та рукописних книгах. Це здебільшого зарисовки міських канцеляристів і представників сільського нижчого духівництва, в яких відображено життя середньовічного міста з його різнонаціональним населенням, специфічними органами державного та міського урядування, цікаві образи з сільського побуту. До монографії включений також словник художників, що працювали на Україні в XIV—XVIII ст. Перший варіант словника був опублікований автором в 1963 р. і налічував близько 700 імен художників. Пропонований словник розширений, уточнений і містить понад 1000 імен художників, відомості про яких доповнені ілюстративним матеріалом, що зберігся до нашого часу.