Кіц І. В.,Єфремова І. М. Стильові особливості фортепіанних творів Л. Ревуцького. / Кіц І. В.,Єфремова І. М // Луцький педагогічний коледж. Соціум. Наука. Культура 28-30.01.2014 р. - с. 43-46.
Формування стилю – одне з найскладніших питань у сучасному музичному світі. Стиль є вираженням еволюційного процесу індивідуальності майстра. Втілюючись у системі техніко-формотворчих факторів композиції, він діалектично поєднаний з характером творця. Складність і витонченість зв’язків між окремими компонентами стилю не допускають можливості їх однозначного чи прямолінійного тлумачення і визначаються умовами формування особистості, навколишнім середовищем, цілеспрямованістю виховання, загальною сумою накопичених знань та інформації, матеріальним рівнем та духовною культурою певного суспільства в певну добу. На початку XX століття в українській фортепіанній музиці панує романтична модель, в якій поєдналися яскрава концертність Ф.Ліста та салонна камерність Мендельсона. Віртуозний стиль фортепіанних творів М.Лисенка, доповнений національним фольклорним мелосом, геніально поєднував обидві європейські тенденції, де елегійність, витонченість, шляхетність, довірливі висловлювання співіснували з техніцизмом найвищого ґатунку.
Художні ідеї композитора щодо звукової палітри, фактури, засобів звукоутворення, методів обробки музичного матеріалу знаходять подальший розвиток і втілення у творчості Л.Ревуцького, В.Косенка, Я.Степового, збагачуючись новою барвою – ностальгічною тугою. У той же час українська фортепіанна культура першої третини XX століття зазнала вагомого впливу видатних російських композиторів. Так, деякі риси рахманіновської естетики відображаються у спадщині Л.Ревуцького (Прелюдія Es-dur, op. 7 № 1, Прелюдія cis-moll, op. 4 № 3), В.Косенка (Етюди op. 8), М.Колеси(Пасакалія. Скерцо. Фуга.). У доробку вітчизняних композиторів можливо було також знайти відгомін творчості О.Скрябіна, що позначилося на Поемах op. 11 та op. 12 В. Косенка, Прелюдіях op. 4 №№ 1, 2, op. 11 Л.Ревуцького. Таким чином, фортепіанна музика 10-30-х років XX століття, поряд із романтичним баченням «природи» фортепіано (В.Барвінський, І.Віленський, В.Косенко, М.Колеса, С.Людкевич, Л.Ревуцький, Я.Степовий), почала збагачуватися експресивно-психологічними засобами виразності.